Коли людина починає бачити глибше видимого, вона твердіше стоїть у житті.
Тоді вона вже не блукає серед наслідків, не збирає уламки з виглядом великомученика і не питає у Всесвіту, за що він знову вибрав саме її, таку прекрасну.
Вона починає бачити причини. А отже — розуміти, що життя не зобов’язане бути простим, але воно майже завжди логічніше, ніж здається в момент істерики.
Без такого погляду людина живе як сліпий у лабіринті: натикається на стіни, ображається на кути й підозрює меблі у змові.
Прозріння починається там, де ти перестаєш дивитися тільки назовні...
І раптом життя постає в такому розрізі, що всі твої помилки, невдачі й страждання виявляються абсолютно необхідним ланцюгом до тієї думки, до того розуміння часу, яке ти в собі здобув.
І ти з жахом усвідомлюєш, що нічого не зрозумів би без цих страждань, без цих невдач, без цього болю.
Господи, як же точно все склалося.
Приймайте як є те, що не можете змінити, і нехай буде вам радість...
