Узагальнення — зручна річ.
Воно допомагає розуму не розбиратися щоразу заново.
Не дивитися уважно.
Не уточнювати деталей.
Не зустрічатися з живим випадком як із живим.
Простіше дістати готовий шаблон і сказати:
"Я вже це бачив".
Хоча часто ми бачили не це.
Ми бачили щось схоже.
А потім ліниво вирішили, що схоже — значить те саме.
Так народжується помилка.
Людина перестає сприймати реальність,
а починає прикладати до неї старі ярлики.
"Усі такі".
"Це завжди так".
"З ними все зрозуміло".
"Я знаю, чим це закінчиться".
І розум задоволено киває: роботу зроблено.
Хоча насправді він просто пішов з робочого місця раніше.
Узагальнення стає небезпечним там, де воно замінює спостереження.
Бо кожен новий випадок потребує уваги.
А не старого шаблону, доставленого з запиленої шафи внутрішньої канцелярії.
Іноді думати — означає не робити висновок надто швидко.
І не плутати досвід із закостенілістю розуму...
