Треба прокинутися.
Одужати.
Ожити.
Звучить просто.
Але складність у тому, що прокидатися доводиться від того, що людина довго вважала бадьорістю.
Від своєї метушні.
Від постійної зайнятості.
Від вічного руху, який тільки здається життям.
Одужувати доводиться від того, що вона приймала за здоров’я.
Від звичних реакцій.
Від зручної глухоти.
Від здатності терпіти те, що давно руйнує зсередини.
А оживати доводиться від того, що здавалося повним життям.
Від розкладу.
Від цілей, які більше не гріють.
Від ролей, які людина так добре вивчила, що одного дня сплутала їх із собою.
Ось чому справжнє пробудження рідко буває приємним.
Воно не завжди приходить як світла музика і м’який ранок.
Іноді воно приходить як чесне розуміння:
ти спав саме там, де вважав себе бадьорим.
хворів саме тим, що називав здоров’ям.
і виживав саме там, де думав, що живеш.
Прокинутися — не означає стати іншим.
Іноді це означає вперше побачити,
де ти перестав бути живим...
