Не додумуй зайвого.
Іноді сама подія маленька: хтось не відповів, хтось дивно подивився, хтось сказав коротко, щось пішло не за планом.
І тут розум виходить на сцену у робочому фартусі архітектора катастроф. Він швидко добудовує поверхи, вмикає світло, вішає штори й заселяє туди страхи, образи, підозри та кілька старих ран із постійною пропискою.
За п’ять хвилин у людини вже не ситуація, а цілий внутрішній серіал.
Не відповів — значить, образився. Подивився не так — значить, засуджує. Сказав коротко — значить, усе погано. Промовчав — значить, щось приховує.
Але часто проблема з’являється не в події. Вона з’являється в тому, що людина до неї додала.
Факт був один.
А страждання — на три сезони з продовженням.
Тому іноді наймудріша практика — зупинитися й запитати себе: «Що я знаю напевно?»
Не що мені здається. Не чого я боюся. Не що я вже намалював у голові під драматичну музику. А що справді є.
Бо реальність зазвичай простіша за нашу тривогу.
Не додумуй зайвого. Так створюються проблеми, яких спочатку взагалі не було...
