Спокій — дивовижний містичний стан.
Перебуваючи в ньому, людина здатна робити зовсім немислимі речі.
Наприклад — не метушитися.
Не кидатися рятувати те, що ще не тоне. Не пояснювати того, про що її не питали. Не доводити свою правоту тому, хто прийшов не слухати, а перемогти. Не хапати реальність за комір із криком: «Ану швидко поясни, що відбувається!»
Спокійна людина вміє чекати.
Не зі слабкості. Не з байдужості. Не тому, що їй усе одно.
А тому, що бачить: не кожну подію потрібно негайно штовхати плечем до бажаного результату.
Іноді життя ще розгортає тканину того, що відбувається. Іноді сенс ще не проявився. Іноді передчасна дія — це лише добре замаскована паніка.
І тоді починається майже неможливе.
Людина мовчить. Дивиться. Дихає. Чекає, поки події розвинуться далі.
Тобто — свідчить.
А свідок — це не той, хто нічого не робить.
Свідок — це той, хто не заважає істині стати видимою раніше часу...
