Для охоронців догми сама думка про те, що людина може самостійно робити вибір у питаннях народження, тіла, смерті й меж власного існування, є нестерпною.
Усе, що дає людині хоча б натяк на вихід за межі прописаного сценарію, зазвичай зустрічається з ворожістю: від вільного ставлення до зачаття й вагітності до досвідів, пов’язаних зі свідомістю, безсмертям, штучним інтелектом і будь-якими спробами вийти за межі звичного людського формату.
Чому? Тому що там, де людина перестає боятися і починає мислити самостійно, слабшає влада тих, хто століттями керував через страх, заборону і почуття залежності.
Якщо людина вже не тремтить перед смертю, якщо сама вирішує, що робити зі своїм тілом, своїм життям і своїм майбутнім, старі механізми контролю починають давати збій.
А коли контроль слабшає, завжди з’являється щось нове. Інше. Живе.
І саме цього системи бояться найбільше.
Якось так, друзі мої...
