Коли людина починає бачити глибше видимого, вона стоїть у житті міцніше.
Тоді вона вже не блукає серед наслідків, не збирає уламки з обличчям великомученика і не питає Всесвіт, за що він знову обрав саме її, таку прекрасну.
Вона починає бачити причини. А отже — розуміти, що життя не зобов’язане бути простим, але майже завжди воно логічніше, ніж здається в момент істерики.
Без такого погляду людина живе, як сліпа в лабіринті: натикається на стіни, ображається на кути й підозрює меблі у змові.
Прозріння починається там, де ти перестаєш дивитися лише назовні...
І раптом життя постає в такому зрізі, що всі твої помилки, провали й страждання виявляються абсолютно необхідним ланцюгом до тієї думки, до того розуміння часу, яке ти знайшов у собі.
І з жахом усвідомлюєш, що нічого б не зрозумів без цих страждань, без цих провалів, без цього болю.
Господи, як точно все склалося.
Приймайте таким, яким воно є, те, що не можете змінити, і нехай буде вам радість...
